Виснаження та емоційне вигорання

Виснаження та емоційне вигоранняУ контексті виходу з карантинних обмежень мені дуже хочеться поговорити про виснаження та емоційне вигорання.

Чому? А тому, що багато хто з нас зараз в зоні ризику і того, і іншого. Багато хто з нас готовий заглибитись в роботу — рятувати бізнес, розгрібати справи, що накопичилися під час вимушеної ізоляції, різко збільшувати кількість контактів та пересувань.

І це все зрозуміло і потрібно зараз, оскільки від діяльності безпосередньо залежать наші безпека та комфорт.

Але тут є ризик. Якщо зовсім просто, то для переважної більшості з нас карантин був не відпочинком, а великім стресом. Під час стресу виробляються адреналін та кортизол, так звані “гормони стресу”, які у разі накопичення в організмі впливають на його нормальну життєдіяльність. Різке повернення до бурхливої діяльності — ще більший стрес, який може спричинити хронічну втому, фізичне виснаження та хвороби.

Тому зараз вкрай важливою є уважність до себе.

Я вирішила поділитися з вами маркерами-дзвіночками, які свідчать, що не варто відкладати відпочинок, інакше потім відновлюватися буде в рази складніше.

Read More

Про професію психолога

Коли я тільки пришла у психотерапію, мені здавалося, що психолог – це людина, із якою ти заходиш у темну кімнату, і яка точно знає, де у ній вимикач. Вона вмикає світло і показує, що є в кімнаті, які предмети корисні, а від яких варто триматись подалі.

Через чотири роки навчання я розумію, що усе влаштовано дещо по-іншому.

Психотерапевт разом із клієнтом рухається по темній кімнаті. Тільки от руки (або ноги, тут вже хто що собі відростив) у нього довші і він може помацати простір трохи раніше. Або якісь предмети йому трохи більше знайомі, ніж клієнту. Або його власна кімната трохи нагадує цю навпомацки. А може, він просто не так сильно боїться темряви.

І він теж дуже хочеш знати, де знаходиться цей чортів вимикач.

Про цілющу силу психотерапії

Привіт!
Я ще тебе не знаю, але помічаю. Твої очі, усмішка, голос, те, як ти опускаєш або, навпаки, показово розправляєш плечі. Ти звик зливатися із безликою юрбою і ховатися, але зі мною так не вийде. Я помічаю тебе.

У тебе багато болю, яку ти звик тримати в собі. Повір, я знаю що це таке, мій шлях теж був дуже тернистим. Я вдосталь наслухалася про те, що час лікує, і можу з упевненістю сказати, що це неправда. Час не лікує, він лише безжальним молотом заганяє цвяхи образи, сорому, провини і тривоги глибше. Read More