«Нарцисична травма може приймати нескінченне число специфічних форм, але принципово з’являється в тих випадках, коли оточення вимагає від особистості, щоб вона якимось чином стала іншою, ніж вона є в реальності. По суті послання, яке отримує особистість, що формується, звучить так: «Не будь тим, ким ти є, будь тим, ким я хочу, щоб ти був. Те, ким ти є насправді, розчаровує мене, загрожує мені, злить мене і надмірно мене збуджує. Будь тим, ким я хочу, щоб ти був, і я буду тебе любити»
(с) Стівен М. Джонсон,«Психотерапія характеру».

Вам знайоме відчувати себе то Богом, якому підвладне все, то найнікчемнішим зі смертних, якому немає для чого існувати («жити» у даному контексті навіть язик не повертається сказати)? Злітати до небес, а потім стрімко падати у пекло? І це постійне відчуття невідповідності і того, що повинен більше, краще, сильніше, гарніше … І так – по кілька разів на день. А середини немає. Тільки крайності, які вбивають.

Любити просто так не можна. Тільки за якісь досягнення. І чим крутіше – тим краще. Ось тільки немає в такому стані можливості приймати любов. Є тільки чорна бездонна воронка, у яку провалюється ніжність, тепло, розуміння… і відчуття власного, справжнього «я». Ім’я їй – нарцисична травма. Біль дитини, яка вічно «не відповідала». І вона намагається відповідати досі… ось тільки результату немає, а біль все сильніше.

Цей біль мені дуже знайомий, я вже четвертий рік з ним працюю у психотерапії сама. І працюю із цією темою зі своїми клієнтами. Якщо вам відгукується – приходьте. Готова бути провідником на шляху до себе справжньго через терни туги і безвиході. Вихід є. Варто лише знайти потрібні двері.