Заходиш у Фейсбук (або, не дай Боже, в Інстаграм), а тут як завжди – вся стрічка у фотографіях із морів та з Європи, або, на худий кінець, із різноманітних тренінгів, заходів із саморозвитку тощо. Як тут не відчути себе нікчемою, особливо, якщо нічим подібним похвалитися не можеш?

Дуже складно не опинитися у цій пастці, скажу я вам. Соцмережі для мене – ярмарок марнославства і концентрованого нарцисизму. Насправді, це ж всього-на-всього красива картинка, за якою може ховатися цілий пласт переживань…

Бажання похвали, яка все одно не насичує поранену душу.
Бажання бути успішним для суспільства (а перш за все, для власних батьків), заради якого не спиться ночами і працюється без вихідних.
Бажання любові від того, хто не здатний її дати.

Кожна гарна картинка має свою ціну. За кожною красивою картинкою – своя дуже болюча історія.

Пам’ятайте про це. І, можливо, тоді світ соціальних мереж не буде здаватися вам таким ідеальним.