У контексті виходу з карантинних обмежень мені дуже хочеться поговорити про виснаження та емоційне вигорання.
Чому? А тому, що багато хто з нас зараз в зоні ризику і того, і іншого. Багато хто з нас готовий заглибитись в роботу — рятувати бізнес, розгрібати справи, що накопичилися під час вимушеної ізоляції, різко збільшувати кількість контактів та пересувань.
І це все зрозуміло і потрібно зараз, оскільки від діяльності безпосередньо залежать наші безпека та комфорт.
Але тут є ризик. Якщо зовсім просто, то для переважної більшості з нас карантин був не відпочинком, а великім стресом. Під час стресу виробляються адреналін та кортизол, так звані “гормони стресу”, які у разі накопичення в організмі впливають на його нормальну життєдіяльність. Різке повернення до бурхливої діяльності — ще більший стрес, який може спричинити хронічну втому, фізичне виснаження та хвороби.
Тому зараз вкрай важливою є уважність до себе.
Я вирішила поділитися з вами маркерами-дзвіночками, які свідчать, що не варто відкладати відпочинок, інакше потім відновлюватися буде в рази складніше.
Можна роками думати про те, що варто було б піти на психотерапію, але продовжувати сподіватись на те, що все якось вирішиться само собою. Багатьом людям непросто звернутись до незнайомого спеціаліста й говорити з ним про особисте.
Мене часто запитують про онлайн-консультації, а також щодо групової та індивідуальної психотерапії онлайн.
– Я не можу спати, мене наче трясе зсередини.
«Все можливо, поки не зроблений вибір». (С) к/ф «Пан Ніхто»
Як же це прекрасно – жити, любити, відчувати і радіти кожному дню. Із задоволенням вдихати свіже повітря, з натхненням дивитися на нічне небо, посміхатися близьким людям…
Від себе втекти неможливо. На жаль, людина часто про це забуває і піддається чужим ідеям про те, яким необхідно бути зовні і внутрішньо. Однак найчастіше це шлях в нікуди.
Зі мною складно. Я – десь поламана, недовірлива, зіпсована попереднім досвідом токсичних, нездорових стосунків. Багато з них я «успішно» підтримувала сама, не усвідомлюючи того, роками, бо не вміла по-іншому і панічно боялася самотності. Тому я часто раню себе фразами і вчинками, які для тебе не несуть в собі жодного послання образити, принизити, зруйнувати. Можливо, це пов’язано з тим, що довгий час я могла відчути себе важливою і потрібною лише через біль. Дурна звичка, але вона сидить у мені ще глибше, ніж в когось залежність від сигарет, і приносить у сто крат більше шкоди.
«Нарцисична травма може приймати нескінченне число специфічних форм, але принципово з’являється в тих випадках, коли оточення вимагає від особистості, щоб вона якимось чином стала іншою, ніж вона є в реальності. По суті послання, яке отримує особистість, що формується, звучить так: «Не будь тим, ким ти є, будь тим, ким я хочу, щоб ти був. Те, ким ти є насправді, розчаровує мене, загрожує мені, злить мене і надмірно мене збуджує. Будь тим, ким я хочу, щоб ти був, і я буду тебе любити»
Ненависть часто визначають як «зворотний бік любові», і ці слова не позбавлені сенсу. Але як так може бути? Здавалося б, що може бути спільного із людиною, яку ти ненавидиш?